Шкло

Село Шкло (та хутори , Стадники,  і Солуги) входять тепер в одну Шклівську селищну раду Яворівського району Львівської області. Шкло віддалене 12 км на схід від райцентру м. Яворів, 37 км на Північний Захід від Львова. Село розташоване в долині річки Шкло, яка бере початок з озера Парашки і впадає з правого боку до Сяну.

Перша письмова згадка про село Шкло припадає на 1380 рік. В 1464 році Дорота Шкленська подавала позов на купця Якова Колпецького. Через два роки Яків Колпецький позивав Дороту та її сина, які були управителями (державцями) с. Шкло, за те, що їхні люди відібрали у нього віз ії сіллю. Все це дає підстави зробити висновок, що с. Шкло є одним із найдавніших населених пунктів у Яворівському районі.

Після загарбання Галицького князівства польською шляхтою с. Шкло належить до королівського маєтку.

З 1470 року Шкло входило до складу Львівського повіту. За ілюстрацією 1515 року село з трьома ланами землі: кметями, млином і корчмою належало до маєтків Яворівського староства. У 1578 році у Шклі, яке тоді входило до складу Яворівської королівщини, було вже 164 лану землі я кметями, а також 4 загородники, два ремісники, піп, що користувався 14 лану, 1 корчма з 1 /4 лану. Таким чином, найбільшими землевласниками були сільські піп і корчмар. На жаль, із тих часів не дійшли до нас точні дані про кількість населення Шкла.

Дальші відомості про с. Шкло ми знаходимо й описах польського магната Радзівіла від 1576 року, в яких він писав, що «Об'їзджаючи землі руські, пробував лікувальні води Яворівські і Шкло». Радзівіл вказує, що Шкло і Яворів знаходяться на королівському торговельному шляху: Львів-Ярослав. Таким чином наявність хорошого рельєфу з підвищеннями і долиною з чистим джерелом дають підставу нажати, що гирло виникло давно, очевидно, то задовго до першої письмової згадки.

Зазнаючи постійного соціального та національного гноблення з боку польських феодалів, жителі с. Шкло не залишаються осторонь визвольної шили (1648-1654 рр.) українського народу проти польсько-шляхстського гніту. Проте у 1649 році село зазнало значних руйнувань від татар, з якими, як відомо, Богдан Хмельницький змушений ступити в союз, які проте, часто зраджували українських повстанців. У цьому році мешканці Шкла заявили, що внаслідок спустошення села татарами, спалення ними млина і сукнобійні та взяття в полон багатьох односельчан, вони не спроможні сплатити податки більше, ніж у сумі 5 злотих та 7,5 гроша.                                            

Цікаві відомості про наше село ми знаходимо у дорожньому щоденнику німецького вченого Ульріха фон Вердума, які той зробив у 1070-72 рр,, подорожуючи « в землю руську через королівство польське». Зокрема у своєму дорожньому щоденнику він пише : « 3 грудня ми йдемо до Яворова по піщаних землях. З правої сторони зарослі чагарнику. Проїхали Старий Яжів і їдемо до Нового Яжевва. Це село з церквою, нижче якого біжить струмок. Зліва видніється шляхетський двір Стажиска ( Старичі ). Очевидно, що ліс, який займає велику площу від Нового Яжева до Старич з'явився в пізніші часи.

Далі через болотисті землі пів-милі їдемо до Шкла. Це довге село, що тяг­неться вздовж по косогору на Схід. У східній частині села є дерев'яна церква. У вересні цього року ( мається на увазі 1670 р. ) невеликий піщаний горб після зем­летрусу з сильним шумом провалився, а з ями пішло стільки води, що залило навколишню землю. На місці колишнього горба утворилось озеро на 600 кроків кругом. Там і сьогодні можна побачити свіжі обвали землі. Вода чиста і дуже гли­бока, а на запах і смак віддає селітрою. Далі Ульріх фон Вердум пише, що в селі е багато садів, і що люди не досить акуратно їх утримують. А із слив виготовляють масло.» Потім автор щоденника описує населені пункти Яжів і Старичі відзначаючи, що ці два села виглядають досить погано, так як були сильно зруйно­вані татарами.    

Історичні події тих часів багаті подіями і різкими поворотами в долях кра­їни і цілих народів. І шклівські землі у зв'язку з тим, що тут проходить королів­ський шлях, бачили загони Лжедимитрія, армію польське-литовських шляхтичів, які здійснили інтервенцію Москви у 1607 році.

А через 100 років, цар Петро І проїзджав цими землями у роки Північної війни зі шведами. Чотири місяці він жив у Жовкві, а в 1711 році при підготовці Пруського,походу, проти Туреччини він зупинився у м. Яворові. Очевидно, що він проїзджав через Шкло, так як інших шляхів на Львів на той час не було.

У середині. 18 ст. Річ Посполиту, у складі якої були землі нашого краю, роздирали міжусобиці, війни за королівський престол, і вона почала занепадати.

У 1772 році, згідно Петербурзької конвенції, відбувся перший поділ Поль­щі і територія Галичини відійшла до Австрії. Село Шкло, яке до того часу нале­жало до Яворівської королівщини, стало Австрійським державним маєтком. Оку­пувавши територію Галичини, австрійський уряд зразу ж узявся за освоєння но­вих земель. З великою точністю і акуратністю все було взято на облік, що мож­на було оподаткувати для збагачення монархії. Було створено чіткий адміністра­тивний поділ. Шкло увійшло до Яворівського повіту Перемишльського округу Га­лицького королівства на чолі з генерал-губернатором. Створена краєва податкова комісія розмістилася у Львові і відразу ж взялася за опис всіх дворів, орних зе­мель, лук, садів і навіть селянських забудівель. Така план-схема ( датована орієн­товно 1780 р. ) збереглася у фондах Львівського державного архіву. Цей надзви­чайно цінний документ дає змогу побачити границі земляних общин сіл Шкло, Старичі, Новий Яжів, мінеральне джерело і лікувальню, заїзджий двір з пош­тою, замок, церкви, паперову мануфактуру. Внизу схеми напис на французькій мові: «Накреслено кавалером Емілем-де-Бужероном, інженером Його Цісарської Величності Імператора і короля в окрузі Пільзно».

Заїзджий двір з поштою і корчмою було збудовано у 1696 році. Пізніше ця будівля використовувалась під однокласну школу, потім початкову семи- і вось­мирічну, і десятирічну школи. У 1988 році « за рішенням виконкому селищної ради зруйнована».

Паперова мануфактура, яка була розмішена в районі нинішньої території санаторію, з 1803 року стала іменуватися фабрикою і була власністю Піллерів. Зразки паперу, який вироблявся у Шклі,знаходиться у Львівському архіві (1732р.)

Церква, збудована в 1732рр., існувала і в більш раніші часи, про що свідчать письмові джерела, але знаходилась вона завжди на нинішньому місці.

Замок, очевидно, являвся ровесником замку Яна Собеського, костьолів і монастиря домініканців у м. Яворові, які були збудовані литовськими баронами і католицькими церковниками як захист від міжусобиць та селянських виступів.

Сьогодні не залишилось слідів в замку «укріпленої садиби», але на схемі він показаний в районі подвір'я колгоспного двору.

Не дивлячись на те, що буржуазні революції 1848-49 рр. закінчилися по­разкою в Австрії, вони заставили монархію в 50-х рр. провести буржуазні реформи, в тому числі, аграрні. Внаслідок цих реформ селяни Галичини отримали свобо­ду, хоча й формальну, але швидше, ніж в Україні та Росії. Документи Львівсь­кого Державного Історичного Архіву містять результати земельних комісій.

Схеми-карти, описи земель та інші документи, що датуються 1849 роком дають можливість бачити землі, луки, якими наділяли шклівських селян на вічне  користування, але підлягали викупу і відробіткам. Так в часи скасування панщини у Шклі активувалося 228 дворів. Землі було 3136 моргів. Значна частина її належала  польським багатіям. Так, землевласник Олішкевич володів 107 моргами   Петер Піллер -105 моргів. 28 дворів багачів мали у своєму розпорядженні по 20-48 моргів землі. В той час на 63 селянських двори припадало по 1-9 моргів. Було ще 46 дворів комунників ( так називали безземельних селян, які мали тіль­ки курні та низенькі хати ). За викуп селяни заплатили Австрійській державі 25461 форенти. Реформа прискорила процес поляризації селянства. Лише у 1845 році австро - угорські чиновники від освіти спромоглися відкрити в селі початко­ву школу.   Проте в школі був лише перший клас. Але далеко не всім бажаючим було під силу здобути й таку освіту. Про кількість дітей, що навчалися в школі, свідчить той факт, що лише через 12 років після відкриття школи (1857р.) тут навчалося 36 учнів. А вчителем школи був Стославський Василь.

У 70-90-х рр. 19 ст. населення Шкла зростало повільно. Так у 1869 р. в селі нараховувалось 256 дворів із населенням 1558 чоловік, половина землі - помі­щицька. Із 2514 моргів землі - половина належала поміщикові ( 1177 моргів).

Одного лише лісу у поміщицькому фільварку було 1087 моргів, в той час, як на всі селянські двори припадало тільки 247 моргів лісу.