Шкло

Стародавня історія селища Шкло

Нарис з історії та археології

У першій половині І ст. н. е. у Верхній Наддністрян­щині проживали три різні за походженням групи насе­лення. Найранішими (І—II ст. н. е.) були общини згаданої вище липицької культури (назва її походить від поселен­ня Верхня Липиця, що поблизу м. Рогатин на Івано-Франківщині). Однак це дакійське землеробське населен­ня, що прийшло з південних передгір'їв Карпат, було нечисленним і не заглиблювалося на північ у ліси Роз­точчя.

З кінця II до середини V ст. н. е. Західне Побужжя і Верхня Наддністрянщина входили до складу великої території, яку заселяли племена черняхівської культури (що веде свою назву від с. Черняхів на Київщині). Про черняхівську культуру, її творців написано багато¹. Про­те немає одностайної думки про те, хто були за поход­женням черняхівці. Одні дослідники гадають, що це було ранньослов'янське населення, інші вважають їх північни­ми германськими племенами, які прийшли на територію

України зі Скандинавії. Останнім часом щораз більше поширюється думка, що черняхівська культура має складне походження. В її утворенні, зокрема на заході України, взяли участь племена пшеворської культури, що сформувалися на території південних і середніх ра­йонів Польщі і переселялися на схід. У складі черняхівсь­кої культури є нащадки племен зарубинецької культури, що переселились на південь з поліських районів у верхній і середній течії р. Прип'ять. У матеріальній культурі черняхівців є також елементи, успадковані від липицького населення. Слід зазначити, що змішування близьких за культурою племен на початку нашої ери було звичайним явищем. Певною мірою цьому сприяв Рим, який селив на кордонах імперії, зокрема у придунайських провінціях, різні за походженням племена. Пе­ред ними стояло одне завдання — стримувати нові хвилі чужинців від проникнення в глибші райони імперії та їх пограбування.

Вагомі зрушення у вивченні історичних подій, які відбувались на території Яворівщини в перших століттях нашої ери, зроблені в кінці 80-х — на початку 90-х років. Відкрито нові поселення в околицях сіл Шкло, Черчик, Терновиця, Залужжя (хутір Мурини). Два з цих поселень були розміщені на окраїні теперішнього с. Шкло — ве­ликого села на берегах однойменної річки, що бере поча­ток поблизу містечка Івано-Франкове. На місцях обох поселень провадились розкопки, що дали цікаві матеріа­ли про життя предків.

Одне з поселень відкрите у південно-східній околиці села, на південно-західному пологому схилі узгір'я (цю місцевість називають Косогори), напроти широкої забо­лоченої долини. Це місце було сприятливим для життя в давнину, оскільки ще за кілька століть до нашої ери тут існувало досить велике поселення висоцької людності. У наш час схил розорювали, іноді дощові води вимивали на поверхню старовинні речі. У 1990 р. схил відвели під забудову села. Для того щоб хоч дещо зберегти від давніх поселень, було вирішено організувати рятівні розкопки, поки не розпочнеться спорудження фундаментів бу­динків.

Як виявилося, поселення було маленьке, з одною вуличкою вздовж краю схилу, розміщене на достатній висоті, щоб уберегтися від можливих паводків. Довжина поселення становила 90 м, ширина ледве чи перевищу­вала 20 м. Тут було лише чотири будиночки, розташовані на відстані 15—20 м один від одного. Там, де вони стояли, грунт темніший. Долівка цих жител була заглиблена в землю, про що свідчать овальні ями, краї яких подекуди обвалились. Розміри їх становили близько 3x1,5 м. Дно ям нерівне, найглибше в центральній частині (до 0,8 м). У трьох житлах на долівці знайдені дуже зруйновані кам'яні печі з невеликим вимощеним глиною черенем. Від цих печей збереглись лише поодинокі камені, вкриті сажею, шматочками дерев'яного вугілля та попелом. Надземна частина житла, напевне, була легкою, але не вдалося знайти ямок від стовпців, що дало б змогу визначити розміри та конструктивні особливості буді­вель.

Призначення одного з будиночків невідоме. Від нього залишилась невелика округла яма (діаметр і глибина — близько 1 м). Вертикальні стінки ями викладені каменя­ми, що скріплені розчином з потовченого вапняку. Можливо, яма була обгороджена, бо навколо неї розкидане каміння. Яма завалена каменями, вуглинами, попелом. У ямі колись горів вогонь, про що свідчить сажа на стінках каменів. Це не могла бути звичайна побутова піч, споруда мала інше, спеціальне призначення. Можливо, що це своєрідна примітивна лазня, оскільки побутових речей у ній майже немає.

Життя на поселенні тривало недовго, можливо, рік-два, бо знайдено мало пошкоджених речей, зокрема посуду. Загалом, головним чином у житлах, було близько двох десятків невеликих горщиків, виліплених вручну. Жителі поселення користувалися також досконалішим гончарним посудом: мисками, невеликими макітроподібними посудинами, так званими піфосами. Вони могли його придбати у майстрів, які були обізнані з римською гон­чарною технологією, або у купців з причорноморських міст, наприклад, Тіри.

Чим займалися поселенці на берегах цієї чистої річки з цілющою водою? Напевне, розводили худобу, обробля­ли землю, полювали, ловили рибу. Крім посуду знайдені два кам'яні бруски для гостріння ножів, сокир, кіс, два глиняні прясельця до веретен. Є підстави вважати, що тут носили одяг римського покрою або подібний до нього. Інакше як пояснити те, що на місці поселення знайдена сильно з'їджена іржею залізна шпилька-фібула? Такі шпильки були модними у III—V ст. н. е. Ними користу­валися не тільки римляни, а й місцеві племена для скріплення накидки на плечі.

Чому так мало залізних речей на місці поселення? Залізо на Яворівщині внаслідок впливу сірки швидко руйнується. На поселенні залізну руду не виплавляли, тому залізних речей було обмаль. Опираючись на мате­ріали, що стосуються цього поселення, можна твердити, що Яворівщина вступила у смугу римської культури на зламі III—IV ст.

Поселення було короткочасним. Куди пролягав даль­ший шлях цього невеликого колективу людей, цієї пат­ріархальної сім'ї, зараз важко простежити. Ймовірно, що вони просувались уздовж берегів цієї річки вниз по її течії. Однак береги річки Шкло аж до Яворова зруйно­вані, збереглися неушкодженими лише окремі ділянки. Можливо, що на деякий час вони зупинились біля хутора Мурини, який був розташований південніше села Залужжя. Тут на високому правому березі річки під час рятів­них розкопок знайдені черепки від ліпного і гончарного посуду, який подібний до того, що зберігся на поселенні в Шкло.

Друге поселення було розміщене на північному краю плато, приблизно 0,8 км на захід від річки. З півночі воно оточене вузькою долиною невеликого зараз уже пересох­лого струмка, що в давнину впадав до річки Шкло. Якщо пов'язати місце поселення зі сучасною забудовою села, то воно віддалене на 200 м західніше від будинку сільської адміністрації. На поверхні свіжозораного поля трапляються грудки обпаленої глини. Після розкопок на глибині 0,4—0,5 м виявлені два скупчення випалених глиняних черенів, їхній діаметр становив 0,6—1 м і більше. У першому скупченні черенів було 10. Розташо­вані трьома рядами, вони утворювали прямокутник роз­мірами 12x6 м. Залишки другого скупчення складались з кількох черенів і довгої (майже 7 м) канавки від одного з них. Черені були частково зруйновані в давнину, в час їхнього функціонування, решту зробили час і глибока оранка.

Що то була за споруда? У місцях, де колись були вогнища, чи то під відкритим небом чи всередині буді­вель, можна натрапити на побутові речі — найчастіше це розбитий глиняний посуд, деякі знаряддя. Описані глиняні черені споруджені і, головне, випалені міцно, отже, використовувались тривалий час. Проте речей навколо них напрочуд мало. Це черепки від кількох ліпних горщиків і мисок, частина гончарного, але недбало виготовленого піфоса, глиняне виліплене вручну пря­сельце, кілька з'їджених іржею дрібних залізних стержнів, можливо, цвяхів.

Розкопки так і не допомогли з'ясувати, що було на цьому місці, чому тут так багато глиняних черенів і так мало речей. Тут не жили, як на попередніх поселеннях. Цілком вірогідно, що центр поселення, житла були поодаль, а ці майданчики мали інше призначення. На місцях поселень черняхівців у Наддністрянщині та в Західному Побужжі таких майданчиків не виявлено.